Тег:насильство

З початку повномасштабного вторгнення в Україну росія вчиняє в нашій країні багато кривавого насильства та воєнних злочинів. Розмови про насильство для людей, які його пережили, можуть бути дуже травматичними. Тема надзвичайно чутлива і потребує ретельно підібраних слів. Слів, які не нашкодять.До речі, росія вчиняє саме воєнні злочини, а не військові. Воєнні злочини – це порушення умов ведення війни: напади на цивільне населення, катування, депортація, мародерство. Військові злочини – це порушення порядку військової служби. Наприклад, самовільне залишення військової частини.Коли ми говоримо про насильство, краще уникати слова "жертва". Воно саме по собі має травмуючий контекст та може призвести до повторної травматизації. Натомість, коректними є вислови "люди, які пережили насильство", "люди, які зіткнулися з насильством".Вислів "людина, яка пережила насильство" вже несе в собі інший посил, аніж контекст про жертву. Ми наголошуємо на тому, що людині вдалося пережити негативний, травмуючий досвід, і вона може рухатися далі. Коли людина розповідає вам про пережите насильство, вона ніби знову проходить через цей неприємний досвід. Що більше деталей згадується, то більший ризик повторного психологічного травмування, адже це надзвичайно сильний стрес. У жодному разі не стигматизуйте людину. Не треба ділитися з нею своїм баченням чи своїми страхами, звинувачувати, ставитися упереджено. Уникайте оцінних суджень та не говоріть мовою стереотипів.Так само не варто вдаватися до жалю. Цим ви зробите тільки гірше. Співчуття та емпатія полягають у тому, щоб не зашкодити.Також не говоріть, що розумієте біль, який пережила людина, і те, що вона зараз відчуває. Кожний випадок насильства індивідуальний, для цього злочину не існує узагальнень і однакових травм.  Всі ці поради доречні і коли йдеться про домашнє насильство – людину не потрібно називати жертвою. А також не варто говорити постраждалій чи постраждалому, що це був їхній вибір чи що причиною насильства стала поведінка людини. За домашнє насильство в Україні передбачена кримінальна відповідальність, і це важливий крок для зменшення насильства у родинах.  У червні 2022 року Україна зробила ще один історичний крок у подоланні домашнього насильства – ратифікувала Стамбульську конвенцію. Верховна Рада не наважувалася на це понад 10 років. Проти ратифікації активно виступали Рада церков та деякі нардепи через присутність у тексті документа слова “гендер”. На основі цього виник поширений міф, що Стамбульська конвенція “пропагує гомосексуальність”.Проте єдина мета Стамбульської конвенції – боротьба з домашнім та гендерно-зумовленим насильством (так ще називають насильство щодо жінок). Документ встановлює чіткий зв'язок між досягненням рівноправності між жінками і чоловіками та викоріненням насильства.Під час війни в Україні проблема домашнього насильства актуалізувалася ще більше. Жінки, що страждають від нього, залишилися наодинці з проблемою. Разом з тим, зростає кількість випадків сексуальних домагань та сексуального насильства.Ратифікація Стамбульської конвенції – важливий крок у процесі євроінтеграції України. На відміну від росії, де домашнє насильство не є злочином, а жінки жодним чином не захищені.